Акліматизація при сходженнях
Ккисень необхідний усім органам та тканинам людського тіла під час обміну речовин. Його витрата прямо пропорційна активності організму. Перенесення кисню здійснюється червоними кров'яними тільцями-еритроцитами, що містять речовину - гемоглобін (оксигемоглобін), який завдяки різниці парціального тиску кисню в крові та в альвеолах насичується киснем і переносить його по організму. З висотою зменшується парціальний тиск кисню в повітрі (а не взагалі кількості кисню, що є одним з найпоширеніших помилок) це викликає зменшення насичення киснем крові. Тому першою реакцією (першою фазою) організму на зниженні зовнішнього тиску є почастішання пульсу, підвищення кров'яного тиску і посилення легеневої вентиляції (т.зв. гіпервентиляція), що власне і є причиною головного болю та ін. Крім того, в кровообіг включається резервна кров із селезінки та печінки. Це компенсаторні процеси, які у першій фазі акліматизації, яка завершується, зазвичай, через 7-14 днів.
У другій фазі акліматизації нестача кисню починає впливати на кістковий мозок, який починає виробляти підвищену кількість еритроцитів і вводити їх у кровообіг. Так збільшується гемоглобін у крові. Нормальна кількість червоних кров'яних тілець в 1 куб.мм – близько 4,5-5,0 млн. у чоловіків та 4,0-4,5 млн. у жінок. За період акліматизації кількість червоних кров'яних тілець зростає до 7,0 і навіть до 8,0 млн. в 1 куб.мм, що призводить до збільшення гемоглобіну. Встановлено, що друга фаза акліматизації повністю завершується за три тижні після початку роботи на маршруті. Саме це має визначати заплановану тривалість акліматизаційного періоду та впливати на тактику акліматизації. Досягнення великої висоти може бути надійно тільки після повної адаптації.
С фізіологічної точки зору найкраща система полягає в поступовому досягненні з вантажем все більшої висоти (краще з короткочасним перебуванням на досягнутій висоті, наприклад, ночівля), що чергується зі спуском до базового табору. Перебування та відпочинок у базовому таборі один-два дні відновлюють сили та закріплюють отриману акліматизацію при збереженні відносної рівноваги між акліматизацією та детеріорацією – вичерпним виснаженням організму, хоча альпініст ніколи не досягне рівня своєї працездатності за рівнинних умов. Звідси випливає необхідність прагнення альпініста до досягнення дуже високої працездатності в умовах рівнини, а краще середньогір'я. Її за один рік не придбаєш. Вона виробляється, як правило, багаторічним (залежно від генетичних особливостей організму) тренуванням за загальною і спеціальною фізичною та функціональною підготовками при регулярному періодичному медичному контролі (у тому числі з хоча б щорічною диспансеризацією для поглибленого обстеження) і повсякденному постійному самоконтролі самопочуття (пульс лежачи).
Як показує досвід висотних експедицій, для кращого відновлення сил при збереженні досягнутої акліматизації після завершення встановлення проміжних та штурмових таборів доцільний 2-4-денний відпочинок на висоті на 500-1000 м нижче висоти базового табору. За сучасними уявленнями 5300 м - це межа високогірної зони, в якій ще може наступити повна акліматизація. В інтервалі від 7000 до 7800 м не можна говорити про повну акліматизацію, тому організм починає витрачати власні резерви без можливості їх поповнення. Альпініст може бути в цій зоні до 4-5 днів, після чого необхідно спускатися нижче. Зона понад 7800 м називається "зоною висотної смерті". Перебування у ній протягом 2-3 днів без кисневого апарату викликає швидку детеріорацію. При розробці стратегії та тактики безкисневого висотного сходження викладене доцільно брати до уваги.
Микола Соловцов, кандидат медичних наук, майстер спорту,
Олександр Фомін, член виконкому ФАіСУ, майстер спорту
Олександр Фомін, член виконкому ФАіСУ, майстер спорту